Понад пів сторічя футуризм вважався “сумним епізодом” у творчості кількох поетів “лихої пам’яті”. Позаяк такий діягноз поставив футуристам сам Максим Рильський, не багато знаходилося охочих і спроможних знову продискутувати ці питання. Літературна праця Олега Ільницького, професора Альберського університету (Канада), – це перша неупереджена спроба не тільки описати конфлікт між українським авангардом та його публікою, а й подати всебічний розвиток футуризму з історичного, теоретичного та літературного погляду від самих витоків (1914) до його зникнення (1931), чи то пак знищення.
“На час оглянься добрими очима – усе, що міг, він дав” (Емілі Дікінсон). У тому часі – постаті, обличчя, голоси. Книжка в есеїстичному ключі розповідає переважно про філологів – “тих, хто любить слово” і вміє живим голосом ту любов передати своїм учням; тут також представники інших творчих професій, чия доля пов’язана з Львівським університетом, Львовом взагалі.
Лінії долі, переплітаючись, творять цілісну розповідну канву. На ній, у їхньому становленні, вимальовуються образи, хай і не співмірних у своїх досягненнях, але рівних щодо знань, перейнятих гуманістичними та патріотичними ідеалами непересічних людей.
У книзі зібрано прозові твори різних жанрів: новели, есеї, образки, коротка повість.
Усі тексти споріднені органічною єдністю образу, думки, настрою, що відображає античні традиції красного письменства.
Книга здобула 1-е місце в номінації “Краща публіцистична книга” в конкурсі “Краща книга Львова нового тисячоліття” 2003 року