Ваш кошик зараз порожній!
Немає в наявності
Автор | |
---|---|
Оправа | тверда, ламінована, матова |
Формат | 145х215 мм |
ISBN | 978-617-7962-28-0 |
Кількість сторінок | 484 |
Мова оригіналу | німецька |
Мова видання | |
Перекладачі | |
Рік видання |
Книга Р. Інґардена «Літературно-художній твір» – це фундаментальне дослідження сутності художньої літератури та її ідентичності через призму феноменологічного аналізу будови літературного твору та його «життя» в читацьких конкретизаціях і осягненнях його якостей. Роман Інґарден обґрунтовує свою феноменологічну модель будови літературного твору як багатошарової поліфонічної формації, що появляється у творчому акті автора. Однак щоб читачі могли зрозуміти та оцінити літературний твір, він повинен стати естетичним предметом, набути естетичної цінності й перетворитися в естетичний досвід.
Книга є чудовою ілюстрацією пограниччя філософії, літератури, музики та естетики, які притаманні науковому стилю Р. Інґардена.
У книзі «Без рутини. Про поезію Віслави Шимборської та Збіґнєва Герберта» Войцех Ліґенза пропонує цікаве порівняння поезії Віслави Шимборської та Збіґнєва Герберта крізь призму неканонічного, позбавленого усталених літературно-критичних норм і зразків аналізу світосприйняття двох поетів. Нестандартна літературознавча інтерпретація дає змогу авторові з легкою майстерністю проникнути в невловиму таїну унікальних візерунків світобачення поетки й поета, у яких тісно переплелися видимі та невидимі світи, естетика й етика, життя і творчість. Віслава Шимборська та Збіґнєв Герберт, на думку дослідника, намагаються у поезії дати автентичну відповідь на одвічні питання про справжній смисл тимчасового буття людини у світі.
Для дослідників літератури та широкого кола читачів.
Книга есеїв «Читаючи» відомого польського художника і письменника Юзефа Чапського – це зразок шляхетного читання-занурення в обрані тексти світової літератури з намаганням сягнути нових пластів духовності. Читання для самого автора є особливою духовною вправою, яка неминуче стає нагодою для внутрішнього вдосконалення і навіть преображення читачів. Читаючи, Юзеф Чапський глибоко переживає і проживає кожне слово, образ, мотив і думку.
Захопливі етично-естетичні авторські рефлексії Юзефа Чапського над читанням текстів світової літератури легко, майстерно і доступно вказують усім шанувальникам художнього слова на ціннісні орієнтири у нескінченних уявних мандрах просторами літератури.
Для дослідників літератури та широкого кола читачів.
Юзеф Чапський (1896–1993) – відомий польський художник і письменник, довго літній співробітник паризького часопису «Культура» під редакцією Єжи Ґедройца. Свідок-документаліст, який зумів вижити у пеклі радянсько-сталінських концтаборів (1939–1941) та описати свій досвід пере бування там у таких знакових працях як «Старо більські спогади, 1944», «Правда про Катинь» (1945), «На нелюдській землі» (1949; українське видання вийшло в 2017 р). У 1941 році вступив до польської армії генерала Андерса, був його уповноваженим з розшуку польських офіцерів, які зникли на території СРСР.
Юзеф Чапський є автором збірок блискучих есеїв «Око», «Дивлячись», «Читаючи».
Книга Пауліни Субоч-Б’ялек та Іренеуша Староня «Надкольори й надаромати: Шульц, Мюллер, Блекер» – чудовий літературознавчий зразок інтелектуально захопливого порівняльного аналізу творів трьох відомих письменників, «алхіміків духу», які прагнули у своєму художньому світі міфологізувати дійсність, зокрема дитинство.
Тематичною основою порівняльного дослідження є поняття «духовної генеалогії» та «вираження невиражального», а його ефективною навігаційною системою став детальний аналіз тріади «пам’ять – уява – образ» із ключовою метафорою «кімнати пам’яті».
Літературознавчі мандри просторами уявної міфологізованої дійсності в текстах Б. Шульца, С. А. Мюллера та М. Блекера, які пропонує читачам це дослідження, без сумніву, поглиблює та розширює наше розуміння художньої літератури з її здатністю зачаровувати надкольорами і надароматами.
Для дослідників літератури та широкого кола читачів.
Понад пів сторічя футуризм вважався “сумним епізодом” у творчості кількох поетів “лихої пам’яті”. Позаяк такий діягноз поставив футуристам сам Максим Рильський, не багато знаходилося охочих і спроможних знову продискутувати ці питання. Літературна праця Олега Ільницького, професора Альберського університету (Канада), – це перша неупереджена спроба не тільки описати конфлікт між українським авангардом та його публікою, а й подати всебічний розвиток футуризму з історичного, теоретичного та літературного погляду від самих витоків (1914) до його зникнення (1931), чи то пак знищення.