Ваш кошик зараз порожній!
190.00₴
Автор | |
---|---|
Рік видання | |
Мова оригіналу | німецька |
Перекладачі | |
Мова видання | |
Кількість сторінок | 312 |
Формат | 145х215 мм. |
Оправа | тверда ламінована |
ISBN | 978-966-8853-83-8 |
Дослідження Володимира Старосольського “Das Majoritätsprinzip” (“Принцип більшості”) вийшло друком німецькою мовою у 1916 році у Відні.
Українською мовою видається вперше.
Автор проекту видання та упорядник адвокат Михайло Петрів.
Автор біографічної статті “Володимир Старосольський – видатний український правник, вчений і суспільно-політичний діяч” Станіслав Стемпєнь.
Наукові редактори видання: Ганна Федущак-Паславська, Анна Петрів.
Старосольський Володимир-Степан Йоахимович (8.01.1878, м. Ярослав, тепер Республіка Польща – 25.02.1942, радянський концентраційний табір у м. Маріїнську, тепер Кемеровська обл., Російська Федерація, місце поховання невідоме) – український адвокат, доктор права, теоретик держави і права, соціолог, етнополітолог, державний, громадсько-політичний та науково-освітній діяч, редактор, видавець, публіцист, заступник міністра закордонних справ Української Народної Республіки (1919/20), професор Українського Державного Університету в Кам’янці-Подільському (1919/20), Українського Вільного Університету (1921/28), Української Господарської Академії в Подєбрадах (1922/28), Львівського державного університету (1939), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1923), голова Української соціал-демократичної партії (1937/39), член-засновник Товариства Українських Правників у Львові (1909), член правління Союзу Українських Адвокатів у Львові (1929/39), Львівської Палати адвокатів (1928/39) та Головної ради адвокатів Польщі у Варшаві (1937/39), член-засновник Українського Правничого Товариства в Ч. С. Р. (1923), входив до редакцій правничих журналів “Життя і Право” (1927/39), “Palestra” (1910), “Nowa Palestra” (1935).
Юридичну освіту здобув в університетах Кракова (1896/97), Львова (1897/98, 1899/1900) та Відня (1898/99). На стипендію австрійського уряду, яку отримав за сприяння професора Станіслава Дністрянського, наукові стажування проходив у Берлінському (1906), Ґрацькому (1907) та Гейдельберзькому (1908, 1911/12) університетах.
Володимир Старосольський – автор досліджень в галузі права, соціології, політології та націології, зокрема: “Реформа похатної торговлі в австрийськім законодавстві” (Львів, 1901); “Причинки до теорії социольоґії” (Львів, 1902); “Нацiональний i соцiяльний момент в українськiй історії” (Відень, 1915); “Das Majoritätsprinzip” (Wien und Leipzig, 1916); “Теорія нації” (Відень, 1922); “Методольоґічна проблема в науці про державу” (Прага, 1923); “Партія в Конституції Чеськословацької республики” (Прага, 1923); “Держава і політичне право. Ч. І.” (Подєбради, 1923); “Держава і політичне право. Ч. ІІ.” (Подєбради, 1924); “До питання про форми держави” (Львів, 1925); “Внутрішня форма слова в соціологічній термінології (методологічні уваги)” (Подєбради, 1927); “Про цiннiсть права” (Львів, 1928); “З боротьби за право” (Львів, 1928); “Політичне право” (Подєбради, 1933); ”Держава і право (Причинок до проблєми правовости держави)“ (Львів, 1934); “Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken” (Berlin, 1929).
Запрошений на посаду професора Львівського державного університету, Володимир Старосольський був підступно заарештований радянськими каральними органами у приймальні ректора 25 грудня 1939 року та засуджений радянською владою до 8 років сибірських таборів, де, виснажений і хворий, помер у радянському таборі поблизу Маріїнська (Західний Сибір) 25 лютого 1942 р. у віці 64 роки. Тіло науковця кинули до спільної невільницької могили, слід якої стертий часом з лиця землі.
У посібнику висвітлено формування новочасного українського суспільства, беручи до уваги адміністративно-територіальний, економічний, етносоціальний та культурно-інтелектуальний чинники; показано зміни, які відбулися протягом «довгого» дев’ятнадцятого століття в усіх сферах суспільного життя і в підсумку призвели до розриву зі старими, вибудуваними на аграрному традиціоналізмі цінностями, ставши основою для створення модерної української нації. Змістове наповнення посібника структуроване за тематично-хронологічним принципом і з урахуванням того, що життя українського суспільства тривало не в ізольованому просторі, а в тісній взаємодії з іншими народами. Читачі зможуть ознайомитися з сучасними історіографічними інтерпретаціями та головними напрямками наукових досліджень у галузі історії України ХІХ століття.
Посібник адресований викладачам, студентам, а також усім, хто цікавиться історією України.
У монографії розглядається доля релігії у сучасному суспільстві.
Покликаючись на найновіші дослідження у новітній філософії, автор пропонує синтетичний погляд на секуляризацію і доводить, що саме християнство створило умови для повноцінного розгортання цього феномену у специфічному середовищі європейської культури. Секуляризація простежується як тривала світоглядна трансформація, що розпочинається ще в Осьовому часі (VIII – II ст. до н. е.) і найповніше здійснюється у філософії Модерну (з XVII ст.). На певному етапі секуляризація хоч і заперечує трансцендентне (Бога), але, врешті, знову наближає людину до нього.
Книга Т. Пейна “Права людини” – це роздуми про суспільне буття людини: її свободу, права, обов’язки. Коли в Америці 1791 року вперше вийшла друком ця праця, видавець відмовився від неї. Проте з часом книга все-таки стала відомою загалові і її популярності ніщо вже не могло перешкодити – вона стала наслідком успішної революції за незалежність Америки, з нею Томас Пейн брав у часть у Французькій революції. “Права людини” – твір, в якому автор особливу увагу зосереджує на системі принципів, що повинна стати основою для нових урядів. Йдеться про ті основні права людини, про дотримання яких в Україні ще потрібно боротися. Тому актуальними сьогодні є також шляхи та засоби поліпшення суспільного становища в Європі та інші цікаві спостереження, що їх пропонує Томас Пейн.
Книга відомого фінського журналіста Юкки Рислаккі присвячена маловідомим героїчним сторінкам історії Воркутинського повстання 1953 року. Воркутинське повстання, як і Норільське та Кенгірське, завдало вирішального удару по всій системі ГУЛАГу, змусило кремлівських вождів відступити, похитнуло віру в могутність всієї совєтської системи. Автор спирається як на вже опубліковані дослідження, так і на результати власної архівної роботи. Книга не лише розширює нашу уяву про масштаби опору сталінській репресивній машині, а й є меморіалом пам’яті про дух, звитягу, біль і страждання воркутинських повстанців. Воркутинське повстання – це приклад того, як велич і нескореність людського духу ламає, здавалось би, нездоланні табірні мури та виходить поза межі можливого.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.