Ваш кошик зараз порожній!
190.00₴
Автор | |
---|---|
Рік видання | |
Мова оригіналу | німецька |
Перекладачі | |
Мова видання | |
Кількість сторінок | 312 |
Формат | 145х215 мм. |
Оправа | тверда ламінована |
ISBN | 978-966-8853-83-8 |
Дослідження Володимира Старосольського “Das Majoritätsprinzip” (“Принцип більшості”) вийшло друком німецькою мовою у 1916 році у Відні.
Українською мовою видається вперше.
Автор проекту видання та упорядник адвокат Михайло Петрів.
Автор біографічної статті “Володимир Старосольський – видатний український правник, вчений і суспільно-політичний діяч” Станіслав Стемпєнь.
Наукові редактори видання: Ганна Федущак-Паславська, Анна Петрів.
Старосольський Володимир-Степан Йоахимович (8.01.1878, м. Ярослав, тепер Республіка Польща – 25.02.1942, радянський концентраційний табір у м. Маріїнську, тепер Кемеровська обл., Російська Федерація, місце поховання невідоме) – український адвокат, доктор права, теоретик держави і права, соціолог, етнополітолог, державний, громадсько-політичний та науково-освітній діяч, редактор, видавець, публіцист, заступник міністра закордонних справ Української Народної Республіки (1919/20), професор Українського Державного Університету в Кам’янці-Подільському (1919/20), Українського Вільного Університету (1921/28), Української Господарської Академії в Подєбрадах (1922/28), Львівського державного університету (1939), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1923), голова Української соціал-демократичної партії (1937/39), член-засновник Товариства Українських Правників у Львові (1909), член правління Союзу Українських Адвокатів у Львові (1929/39), Львівської Палати адвокатів (1928/39) та Головної ради адвокатів Польщі у Варшаві (1937/39), член-засновник Українського Правничого Товариства в Ч. С. Р. (1923), входив до редакцій правничих журналів “Життя і Право” (1927/39), “Palestra” (1910), “Nowa Palestra” (1935).
Юридичну освіту здобув в університетах Кракова (1896/97), Львова (1897/98, 1899/1900) та Відня (1898/99). На стипендію австрійського уряду, яку отримав за сприяння професора Станіслава Дністрянського, наукові стажування проходив у Берлінському (1906), Ґрацькому (1907) та Гейдельберзькому (1908, 1911/12) університетах.
Володимир Старосольський – автор досліджень в галузі права, соціології, політології та націології, зокрема: “Реформа похатної торговлі в австрийськім законодавстві” (Львів, 1901); “Причинки до теорії социольоґії” (Львів, 1902); “Нацiональний i соцiяльний момент в українськiй історії” (Відень, 1915); “Das Majoritätsprinzip” (Wien und Leipzig, 1916); “Теорія нації” (Відень, 1922); “Методольоґічна проблема в науці про державу” (Прага, 1923); “Партія в Конституції Чеськословацької республики” (Прага, 1923); “Держава і політичне право. Ч. І.” (Подєбради, 1923); “Держава і політичне право. Ч. ІІ.” (Подєбради, 1924); “До питання про форми держави” (Львів, 1925); “Внутрішня форма слова в соціологічній термінології (методологічні уваги)” (Подєбради, 1927); “Про цiннiсть права” (Львів, 1928); “З боротьби за право” (Львів, 1928); “Політичне право” (Подєбради, 1933); ”Держава і право (Причинок до проблєми правовости держави)“ (Львів, 1934); “Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken” (Berlin, 1929).
Запрошений на посаду професора Львівського державного університету, Володимир Старосольський був підступно заарештований радянськими каральними органами у приймальні ректора 25 грудня 1939 року та засуджений радянською владою до 8 років сибірських таборів, де, виснажений і хворий, помер у радянському таборі поблизу Маріїнська (Західний Сибір) 25 лютого 1942 р. у віці 64 роки. Тіло науковця кинули до спільної невільницької могили, слід якої стертий часом з лиця землі.
Історію європейської ментальності від античності й до наших днів досліджено крізь призму формування i розвитку основних концептів людського життя: релігійності, сексуальності та кохання, хвороби, віку, смерті, страхів, комунікації, “свого” й “чужого”, простору i часу тощо. Доступний виклад матеріалу заохотить до читання не тільки фахівців – істориків, культурологів, етнологів, – але й усіх, хто цікавиться культурно-історичним розвитком європейських народів.
До першого тому, за редакцією Франка Сисина, увійшли праці Михайла Зубрицького (1856-1919), опубліковані в наукових журналах та збірниках. Другий том, за редакцією Василя Сокола, міститиме автобіографію, щоденники, листи та особисті документи Михайла Зубрицького, а також бібліографію праць вченого і дослідження про нього. У третьому томі, за редакцією Франка Сисина, буде вміщено статті, які з’явилися в газетах, часто в повідомленнях про поточні справи. Кожен з томів супроводжує вступ, географічний та іменний покажчики. У публікаціях праць та матеріалів збережено оригінальну орфографію.
Маркіз де Кондорсе – єдиний з плеяди великих французьких просвітників, кому вдалося дожити до Великої революції, що розпочалась 1789 року. Натхнений прикладом американської революції, він прагнув утілити високі ідеали епохи в політичну практику.
Основні теми пропонованої читачеві добірки текстів: наукова критика способу проведення виборів, який, до речі, є найпоширенішим і сьогодні; опрацювання нової виборчої методи, яка б істотно обмежила вплив випадкових чинників на підсумки голосування й убезпечила б як від охлократії, так і від олігархічно симульованої демократії. Особливу увагу Кондорсе приділяє ефективним засобам контролю громадян за діями влади і несумісності відлучення жінок від прав громадянина з самою природою республіки.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.