Наталія Полонська-Василенко (1884–1973) – одна з найвідоміших дослідниць історії Південної України XVIII століття, професорка Українського вільного університету в Мюнхені та авторка фундаментальної праці «Історія України» (перше видання: 1972–1976).
«Україна в XVIII столітті (1725–1797)» – це її рання, досі неопублікована й практично невідома дослідникам історична синтеза, завершена 1944 року – під час Другої світової війни. У цій праці підсумовано масштабні дослідження Полонської-Василенко 1920–1930-х років і запропоновано оригінальне бачення історії України XVIII століття. Хронологічно книга охоплює період від другої чверті XVIII століття до появи «Енеїди» Івана Котляревського, а географічно – усі українські етнічні землі.
Видання підготовлене на основі машинописного оригіналу, що зберігається в особистій колекції Полонської-Василенко у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у Києві.
Книга поглиблює знання про історію України та призначена для широкої читацької аудиторії.
Історію європейської ментальності від античності й до наших днів досліджено крізь призму формування i розвитку основних концептів людського життя: релігійності, сексуальності та кохання, хвороби, віку, смерті, страхів, комунікації, “свого” й “чужого”, простору i часу тощо. Доступний виклад матеріалу заохотить до читання не тільки фахівців – істориків, культурологів, етнологів, – але й усіх, хто цікавиться культурно-історичним розвитком європейських народів.
У книзі проаналізовано три галицькі суспільно-політичні й культурно-інтелектуальні середовища, у діяльності яких у першій чверті ХХ ст. знаходила вияв українська консервативна думка – русофілів, християнських суспільників і Греко-католицьку церкву. Їхній консерватизм був не так цілісною ідеологією, як стилем мислення. Попри різноманітність форм і практик українського консерватизму в Галичині, історія цих середовищ проливає світло на чимало спільних дилем, які виникали у зв’язку із суспільною модернізацією краю. І далеко не всі ідеї й починання консерваторів, що з’явилися на порозі модерного світу, пройшли випробування часом. У книжці можна знайти чимало влучних спостережень про політичну культуру Галичини. До розмірковувань заохочуватимуть також наведені паралелі з історії польських, чеських, словенських і українських (наддніпрянських) консерваторів.
У монографії розглядається доля релігії у сучасному суспільстві.
Покликаючись на найновіші дослідження у новітній філософії, автор пропонує синтетичний погляд на секуляризацію і доводить, що саме християнство створило умови для повноцінного розгортання цього феномену у специфічному середовищі європейської культури. Секуляризація простежується як тривала світоглядна трансформація, що розпочинається ще в Осьовому часі (VIII – II ст. до н. е.) і найповніше здійснюється у філософії Модерну (з XVII ст.). На певному етапі секуляризація хоч і заперечує трансцендентне (Бога), але, врешті, знову наближає людину до нього.
Маркіз де Кондорсе – єдиний з плеяди великих французьких просвітників, кому вдалося дожити до Великої революції, що розпочалась 1789 року. Натхнений прикладом американської революції, він прагнув утілити високі ідеали епохи в політичну практику.
Основні теми пропонованої читачеві добірки текстів: наукова критика способу проведення виборів, який, до речі, є найпоширенішим і сьогодні; опрацювання нової виборчої методи, яка б істотно обмежила вплив випадкових чинників на підсумки голосування й убезпечила б як від охлократії, так і від олігархічно симульованої демократії. Особливу увагу Кондорсе приділяє ефективним засобам контролю громадян за діями влади і несумісності відлучення жінок від прав громадянина з самою природою республіки.
Історія, філософія, право, спогади, психологія
Історія, філософія, право, спогади, психологія
Історія, філософія, право, спогади, психологія
Історія, філософія, право, спогади, психологія