Войцех Ліґенза (нар. 1951 р.) – відомий польський історик літератури, літературний критик, есеїст, професор Яґеллонського університету. Наукові зацікавлення професора Ліґензи охоплюють поетику сучасної польської поезії та прози, новітню польську емігрантську літературу, а також взаємозв’язок художньої літератури з музикою та живописом.
Войцех Ліґенза закінчив відділення полоністики Яґеллонського університету, працював в Інституті польської літератури і культури Сілезького університету в Катовіце. Під час воєнного стану в Польщі зазнав репресій і був звільнений із роботи. У 1983 році захистив у Сілезькому університеті дисертацію на тему «Вірші Віслави Шимборської. Проблеми поетики».
З 1984 року почав працювати в Інституті полоністики Яґеллонського університету. У 1985 році отримав стипендію Фонду Костюшка в Нью-Йорку, а в 1989 – стипендію для роботи з архівом поетеси Беати Обертинської в Канаді, де водночас читав лекції. У 1986-1988 рр. керував секцією літератури і театру в краківському Клубі католицької інтелігенції. Науковець співпрацював з краківськими виданнями, які не підлягали цензурі. У 1998 році захистив у Ягеллонському університеті докторську дисертацію на тему «Єрусалим і Вавилон. Міста поетів-емігрантів».
Войцех Ліґенза – автор близько 550 публікацій, серед яких декілька книг. Він писав про твори Константи Ґалчинського, Чеслава Мілоша, Бруно Шульца, Вітольда Ґомбровича, Збіґнєва Герберта, Віслави Шимборської, Славомира Мрожека.
