"На час оглянься добрими очима – усе, що міг, він дав". (Емілі Дікінсон). У тому часі – постаті, обличчя, голоси. Книжка в есеїстичному ключі розповідає переважно про філологів – “тих, хто любить слово” і вміє живим голосом ту любов передати своїм учням; тут також представники інших творчих професій, чия доля пов’язана з Львівським університетом, Львовом взагалі.
Лінії долі, переплітаючись, творять цілісну розповідну канву. На ній, у їхньому становленні, вимальовуються образи, хай і не співмірних у своїх досягненнях, але рівних щодо знань, перейнятих гуманістичними та патріотичними ідеалами непересічних людей.