Ця книга – гарний привід замислитися над тим, чи добре ми знаємо літературну постать і творчість Тадеуша Ружевича і чи правильно відчитуємо сенси, закладені у його поетичних образах.
Проблему авторської свідомості досліджено на прикладі творчості Віктора Петрова-Домонтовича – однієї з найзагадковіших постатей в історії української літератури ХХ ст. Висвітлено дискусійні питання сучасного літературознавства: який зв’язок між письменником як реальною особою і автором як текстуальною стратегією; чи може читач розшифрувати авторські думки; які “сліди” присутності автора в тексті?
Головна мета цього дослідження - відповісти на питання про роль прозового опису в структурі тексту і в пізнавальній інтерпретаціії світу. Завдяки широкому оглядові різноманітних прозових дескриптивних моделей (від реалістичної прози ХІХ століття до постмодернізму) польська дослідниця окреслює найпомітніші літературні стратегії опису, а такожм визначає ступені його синтаксичної і семантичної організації.
Зібрані у цьому збірнику статті та дослідження розглядають сучасні напрями в українській та світовій драмі, підсумовуючи у вибраних п'єсах деякі значні історичні події та аналізуючи драми у порівняльному аспекті із західньоевропейською драмою. В основу вибору авторів та творів покладено їхню якість і приналежність до української літератури (себто, драматичні твори, написані українською мовою в різних країнах світу).
Понад пів сторічя футуризм вважався «сумним епізодом» у творчості кількох поетів «лихої пам'яті». Позаяк такий діягноз поставив футуристам сам Максим Рильський, не багато знаходилося охочих і спроможних знову продискутувати ці питання.
Книга містить матеріали Лекції на пошану Соломії Павличко "Соло триває... нові голоси" № 4: Юрко Прохасько, "Чи можлива історія 'галицької літератури'?". До збірника увійшли статті М. Павлишина «Історія літератури і здоровий глузд», А. Білої «Канон та альтернатива: досвід літератури ХХ століття», Л. Ушкалова «Література галицька, слобідська та інші: принцип коекзистенції»; а також А. Заярнюка, І. Юника, Ю. Ємець-Доброносової, Я. Поліщука, Р. Чопика, П. Рихло.
Микола Лукаш (1919-1988) – один із найталановитіших перекладачів ХХ сторіччя, відомий лексикограф, культуролог, глибокий знавець і поборник української мови. У його творчій спадщині − переклади творів близько двох сотень авторів світової літератури з майже двох десятків мов, оригінальна поезія, численні рецензії, перекладознавчі та мовознавчі статті, унікальна картотека лексико-фразеологічних матеріалів.